Антикризове регулювання економіки в умовах світових економічних криз: орієнтація на реалізацію стратегії економічного розвитку


Розглянуто особливості антикризового регулювання економіки в умовах світових економічних криз. Розроблено рекомендації щодо форсування економічного зростання України після кризи шляхом формування стратегії економічного розвитку на базі визначених пріоритетів.

Вступ. Виходячи із природи економічних криз, головною метою антикризових перетворень й одночасно умовою стійкого розвитку економіки є регулювання процесів змін елементів і взаємозв'язків економічної системи в напрямку забезпечення їхньої синхронізації й збалансованості. Провідна роль у рішенні цього завдання приділяється державному регулюванню. В руках держави зосереджені діючі важелі впливу на процеси, що протікають в економічній системі й за її межами.

У цьому сенсі важливою проблемою теорії криз є те, що, як свідчить практика, до цього часу не вироблено чітких, ефективних механізмів антикризового регулювання економіки, спрямованих на подолання, утримання поширення та прогнозування розвитку кризових ситуацій в глобальній економіці з огляду на потреби розвитку економіки.

Найбільш істотним недоліком сформованих думок про підходи до антикризових впливів на економіку є недооцінка стратегічного менеджменту, який за самою своєю суттю покликаний створювати найбільш загальну методологічну основу антикризового регулювання. Саме недолік стратегічності прийнятих рішень приводить до безсистемності, відсутності загальної спрямованості й спадкоємності проведених заходів, ігноруванню істотних взаємозв'язків між елементами й процесами.

Актуальність теоретичної розробки проблем антикризового регулювання економіки, необхідність подолання кризового стану економіки в умовах необхідності забезпечення стабільного розвитку економіки й актуальність пошуку нових підходів до вироблення стратегії й тактики подолання кризового стану економіки визначили вибір проблематики даної статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В економічній літературі проблеми антикризового регулювання економіки в останні роки розглянуті в наукових працях як закордонних, так і вітчизняних економістів досить широко, значною мірою це обумовлене важливістю розвитку даної проблематики для стабільного розвитку суспільства. Широке висвітлення одержали способи подолання кризових ситуацій в економіках закордонних країн, зокрема в роботі А.Сухорукова проаналізовано світовий досвід та основні підходи до антикризового регулювання [9].

Важливий внесок у пізнання економічних криз вносять дослідження, присвячені різним аспектам економічних криз в контексті економічного розвитку, таких учених, як Кабаці Б.І. [7], Бобильов С. Н., Гірусов Э. В., [3], Фетісов [10].

Разом з тим, незважаючи на численні дослідження різних аспектів антикризового регулювання економіки, у науці не склався цілісний підхід до напрямків і способів подолання економічної кризи шляхом формування комплексної системи передбачення, зниження негативних проявів та прискорення виходу з економічних криз. Вказана система, на нашу думку, повинна бути невід’ємною складовою стратегії економічного розвитку, як на рівні конкретної держави, так і на міждержавному (з метою попередження регіональних криз) та глобальному (з метою запобігання поширення світових криз) рівні. До того ж, багато теоретичних положень носять описовий і дискусійний характер і не знайшли достатнього підтвердження на практиці.

Цілі статті. Актуальність означеної проблематики в сукупності з недостатністю розробки проблеми подолання сучасної світової економічної кризи обумовили формулювання теми дослідження, його мети – теоретичного обґрунтування важливості формування цілісної системи антикризового регулювання на основі стратегії економічного розвитку, і завдань, що випливають із неї:

  • проаналізувати сутність та функції державного антикризового регулювання з огляду на потребу забезпечення економічного розвитку;
  • обґрунтувати необхідність орієнтації антикризового регулювання економіки на реалізацію стратегії економічного розвитку в умовах світових економічних криз;
  • сформувати рекомендації щодо форсування економічного зростання України внаслідок виходу на новий інноваційний рівень після кризи шляхом формування стратегії економічного розвитку.

Основний зміст та обґрунтування отриманих наукових результатів. Антикризове регулювання – це процес, за допомогою якого здійснюється вплив держави на економіку з метою скорочення строків і зменшення глибини кризи, а також пом'якшення його негативних соціально-економічних наслідків. Державне антикризове регулювання виконує наступні функції: вироблення заходів стабілізації економіки під час кризових потрясінь; захист ключових підприємств, що перебувають у стратегічно важливих галузях, від кризових процесів, що протікають в економіці [1].

Вперше антикризове регулювання на державному рівні проводилося в США під час Великої депресії 1930-х років за наступними напрямками: фінансування й субсидування корпорацій, що опинились на межі банкрутства; примусове картелювання підприємств; державне регулювання кризового сільського господарства; організація суспільних робіт і видача допомоги з безробіття. Надалі державне регулювання еволюціонувало від антикризового до анти циклічного.

Цілеспрямоване державне антициклічне регулювання в сполученні з довгостроковим прогнозуванням стає постійним фактором циклічного розвитку виробництва, переплітаючись зі стихійними законами ринку. Антициклічні заходи держави проводяться за двома основними напрямками:

  • бюджетне (варіювання обсягу державних закупівель, оплати праці державних службовців, обсягу державних капітальних вкладень, величини трансферних платежів, податкових ставок, правил і норм амортизації основного капіталу),
  • кредитне (зміна дисконтної ставки позичкового відсотка – ставки рефінансування, зміна норм обов'язкового резервування для комерційних банків, випуск або викуп державою короткострокових фінансових зобов'язань, кількісні обмеження кредиту, зміна умов споживчого, іпотечного й біржового кредиту).

Для ринкової економіки характерна циклічність економічного руху, що характеризується періодичними злетами й падіннями ринкової кон'юнктури. У сучасній економічній літературі цикли інтерпретуються як періодичні зміни підвищуючих і понижуючих тенденцій у виробництві [3].

Фаза кризи виступає як найбільш складний і суперечливий період у динаміці будь-якої системи, що характеризується порушенням сформованої рівноваги. Вона характеризується або переходом системи в якісно новий стан, або її загибеллю й заміною іншою системою. Фаза кризи звичайно визначається як абсолютне скорочення головних циклічних показників – суспільного продукту й промислового виробництва.

Депресія характеризується як період післякризового застою, коли ВВП перебуває між мінімальною точкою кризового падіння й половиною відстані від її до максимальної точки підйому, досягнутого в минулі роки. У фазі пожвавлення обсяг продукції росте до мінімальної точки попереднього підйому, у фазі підйому вона перевищує передкризовий максимум у попередньому циклі. У будь-якій фазі можуть зустрічатися короткочасні припинення переважні в ній типу руху.

Антикризове регулювання припускає аналіз зародження й протікання циклічних процесів, а також вироблення спеціальних антикризових стратегій для пом'якшення наслідків криз. Основними завданнями антикризового регулювання є пом'якшення кризових процесів і використання кризи як стартової точки для нового витка розвитку економічної системи [1].

До функцій антикризового регулювання відносяться: передкризове регулювання, регулювання в умовах кризи, регулювання процесів виходу із кризи, стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості), мінімізація втрат й втрачених можливостей, своєчасне прийняття рішень.

Кожна із перелічених функцій має свої особливості, але у своїй сукупності вони характеризують антикризове регулювання в цілому як безперервний процес, що потребує наукового підходу до формування всіх його етапів з огляду на властивості економічної системи та на необхідність забезпечення сталого розвитку економіки.

Антикризова політика держави реалізується на трьох рівнях:

  • підтримка конкурентоздатності основних галузей економіки;
  • попередження й недопущення криз в економічно- і соціально- значимих сферах, таких як банківський бізнес або сфера суспільного транспорту;
  • зменшення негативних наслідків банкрутства підприємств, максимально повне задоволення інтересів їх співробітників і кредиторів.

У сферах, що мають особливе значення для економічного й соціального життя, держава застосовує спеціальні заходи попередження кризових ситуацій (рис. 1).

Рис. 1. Попередження кризових ситуацій

В антикризовому регулюванні економіки в умовах світової економічної кризи вирішальне значення має побудова ретельно продуманої стратегії економічного розвитку. Необхідний початковий етап у розробці такої стратегії – комплексна й своєчасна діагностика стану економіки.

Одна з найбільш значимих рис системи стратегічного управління, якій на сьогоднішній день також не приділяється достатньої уваги, є її здатність до самонавчання, заснована на вивченні й обробці попереднього досвіду. Не викликає сумнівів, наприклад, те, що глибокий і всебічний аналіз результатів проведення ринкових перетворень у світовій та вітчизняній економіці міг би істотно підвищити якість і результативність заходів державного регулювання в умовах світової економічної кризи, яка розпочалася у 2008 р.

Стабільний економічний розвиток, економічне зростання повинні бути основною метою антикризового регулювання. З огляду на це, антикризове регулювання повинне здійснюватись з врахуванням стратегії економічного розвитку країни. Базуючись на цьому, на нашу думку, підходи до антикризового регулювання економіки мають бути орієнтовані не лише на подолання наслідків кризи, але, в першу чергу, на забезпечення трансформаційних змін в економіці як наслідок ефективної поведінки держави до та під час економічної кризи. В першу чергу це стосується світової економічної кризи, зважаючи на неможливість в умовах глобалізації уникнути її впливу для конкретної держави.

З огляду на вище викладене, сформульовано перелік етапів реалізації стратегії економічного розвитку в умовах світової економічної кризи, кожен з яких за своєю суттю може розглядатись на визначеному етапі як окрема стратегія антикризового регулювання. В той же час, у вказаній послідовності ці (окремі) стратегії формують підсистему поведінки держави в умовах світової економічної кризи, що відноситься до системи заходів держави, спрямованих на забезпечення стабільного розвитку держави, що втілюється в стратегію економічного розвитку (рис. 2).

Оскільки криза – постійна форма руху, це потрібно враховувати в процесі регулювання розвитку економіки. На макрорівні необхідна наявність власного, постійно діючого антикризового підрозділу, групи експертів. У періоди кризи цей підрозділ відповідав би за вживання оперативних заходів з її пом'якшення. Основним завданням, що має стояти перед антикризовим підрозділом держави в сприятливий період є коротко- й довгострокове прогнозування можливих кризових ситуацій і розробка пакету превентивних заходів, спрямованих на своєчасну діагностику кризи, що зароджується, і її локалізацію ще на ранніх стадіях виникнення.

Рис. 2. Стратегія економічного розвитку в умовах світової економічної кризи (антикризовий блок)

Державна політика регулювання кризових ситуацій полягає в мінімізації економічного й соціального збитку, викликаного дією світової економічної кризи. При цьому важливо відзначити, що руйнування неефективних підприємств є найважливішим чинником ринкової економіки, що забезпечує її зростання і розвиток.

Дослідження взаємозв'язку антикризових заходів, проведених на макрорівні [2; 4; 5; 6; 8], дозволяє сформулювати наступні рекомендації з удосконалювання механізму антикризового регулювання в умовах світової економічної кризи на базі стратегії економічного розвитку України, що, орієнтована на запобігання згубної дії та забезпечення стабільного зростання економіки та підвищення добробуту населення, і повинна містити наступні пріоритети:

  • удосконалення податкової системи: застосування податкових стимулів до інноваційних і високотехнологічних підприємств;
  • створення й державна підтримка реально діючої мережі надійних кредитних установ;
  • удосконалення нормативно-правової бази, особливо в розділах про неспроможність підприємств і регулювання діяльності акціонерних товариств;
  • підвищення інноваційної і інвестиційної активності;
  • перехід до стандартів розвинених країн у сфері бюджетної політики;
  • підвищення ефективності антимонопольної політики, створення здорового конкурентного середовища;
  • забезпечення відповідності політики держзакупівель, включаючи закупівлі держкорпорацій, пріоритетам розвитку вітчизняної промисловості;
  • забезпечення охорони інтелектуальної власності за світовими стандартами;
  • розробка, впровадження й підтримка нових програм по підготовці кризис-менеджерів, що включає відбір і навчання антикризових керуючих; визначення місії їхньої діяльності і її цілей; збагачення теорії організацій на основі узагальнення наявного практичного досвіду роботи антикризових керуючих; побудова (на основі досягненні теорії організацій) навчальних програм для конкретних кризових ситуацій.

Висновки та перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Необхідність орієнтації антикризового регулювання економіки на реалізацію стратегії економічного розвитку в умовах світових економічних криз є науково обґрунтованою та обумовленою практикою часто неефективного державного втручання до та під час кризи.

Сформовано рекомендації щодо форсування економічного зростання України після кризи шляхом формування стратегії економічного розвитку на базі визначених пріоритетів. Формування стратегії економічного розвитку з урахуванням розроблених рекомендацій ставить завдання пошуку шляхів переходу від вирішення проблем подолання вже виниклих криз або пророкування можливих строків їхнього настання, до забезпечення умов безперервного поступального розвитку економіки, що припускає підвищення якості життя всього населення планети без збільшення масштабів використання природних ресурсів до ступеня, що перевищує можливості Землі як екологічної системи.

Перспективи подальших наукових досліджень у даному напрямку передбачають формування наукових рішень щодо створення міжнародних та національних програм сталого економічного розвитку, що потребує вирішення глобальних задач: подолання негативних наслідків світових економічних криз, вирішення проблем бідності, голоду, перенаселення, екологічних проблем тощо із застосуванням нових інструментів аналізу й бачення проблем і засобів їх вирішення з врахуванням особливостей і проблем кожного конкретного регіону, країни.

Список літератури

  1. Антикризисное управление / под ред. Э. М. Короткова. – М.: ИНФРА-М, 2005, 620с.
  2. Баринов В.А. Антикризисное управление [Текст] / В.А. Баринов - М. Фин–пресс, 2005, 352с.
  3. Бобылев С. Н. Экономика устойчивого развития. [Текст] / С.Н. Бобылев, Э.В.Гирусов, Р.А. Перелет; учебное пособие - Москва: Ступени, 2004, 303 с.
  4. Данилишин Б.М. Стратегічні напрями сталого розвитку України [Текст] / Б.М. Данилишин – К.: РВПС НАН, 2003, 262 c.
  5. Евдокимова Д.М. Структурні важелі економічного розвитку України [Текст] / Д.М. Евдокимова // Стратегія економічного розвитку України. - 2001. – №5. – С. 58-63.
  6. Економіка України: стратегії і політика довгострокового розвитку [Текст]/ За ред. В.М.Гейця. - К.: Ін-т екон. прогнозування: Фенікс, 2003, 1008 с.
  7. Кабаці Б.І. Еволюція теоретичних поглядів на джерела та можливості державного регулювання динаміки економічного зростання [Текст] / Богдан Іванович Кабаці // Науковий вісник: Зб. наук.-техн. пр. - Л.: НЛТУУ. - 2007. - Вип.17.3. - С.189-202.
  8. Ковалев В.В. . Проблемы предупреждения кризисов на финансовом рынке [Текст] / В.В. Ковалев. Под ред. д-ра экон. наук, проф. Л.Г. Красавиной .- М.: Финансы и статистика, 2008, 184с.
  9. Сухоруков А.І. Антикризова політика розвинутих країн [Текст] / А.І. Сухоруков // Економіка України. – 2004. – № 8. – С. 9-17.
  10. Фетисов Г.Г. О мерах по преодолению мирового кризиса и формированию устойчивой финансово-экономической системы [Текст] / Г.Г. Фетисов // Вопросы экономики. – 2009. - №4 - С.31-41.

Друкована версія: Економічний аналіз. Збірник наукових праць кафедри економічного аналізу Тернопільського національного економічного університету, 2010р., вип.5, С.276-279