ВИМОГИ ДО АНТИКРИЗОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ СВІТОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ КРИЗ

Вступ. Економічний спад, що спостерігається на даний момент у більшості країнах світу, як наслідок світової економічної кризи, у сукупності зі структурною диспропорціональністю світової економіки, виявленою в дисбалансі розвитку як окремих країн, так і сфер економіки, свідчить про необхідність більш активної участі держав та міжнародних організацій в оздоровленні економіки та попередженні надалі подібних кризових явищ на основі розробки й реалізації заходів антикризового регулювання економіки.

Сучасна світова економічна криза не може бути подоланою шляхом використання традиційних підходів, які базуються на теоріях, більшою мірою спрямованих на згладжування коливань економічного циклу й досягнення економічного росту в стані ринкової рівноваги пропозиції та попиту. Отже, просто механічне перенесення економічної моделі з минулих періодів неможливе, оскільки економіка сучасності багато в чому відрізняється від економіки кінця минулого століття, а тим більше від економіки 30-х років ХХ ст. (антикризові заходи цього періоду часто ставлять за приклад). Сучасна економіка в першу чергу набагато більш глобалізована, знаходиться вже не на індустріальному, а на постіндустріальному рівні розвитку, значно більше орієнтована на сферу послуг ніж на виробництво, а в розвинених країнах – на побудову інформаційного суспільства. Тому необхідне формування теоретично обґрунтованих вимог до антикризового регулювання економіки в умовах світових економічних криз з огляду на основні властивості економічної системи, з урахуванням яких на практиці стане можливим створення науково обґрунтованих антикризових програм дій в області структурної, інвестиційної й інноваційної політики.

Проблеми антикризового регулювання на макрорівні широко розкриті в економічній науці закордонними та вітчизняними вченими різних економічних шкіл. Серед останніх публікацій варто виділити роботу Г.Фетісова, в якій висвітлено основні причини світової кризи і сформульовані заходи для створення системи регулювання фінансово-економічної системи [4]. Підходи до антикризового регулювання економіки як інструмента попередження кризових явищ висвітлені в роботах А. Сухорукова, де автор узагальнює практичний досвід антикризового регулювання розвинених країн [3], В. Мазуренка, який розкриває підходи до класифікації криз [2].

В той же час існує недостатньо теоретичних розробок, які б зосереджувались на проблематиці антикризового регулювання економіки в умовах світових економічних криз з огляду на основні властивості економічної системи, що й обумовлює актуальність даної роботи.

У зв’язку з викладеним вище, у статті поставлені такі завдання:

-                   розкрити сутність основних властивостей економічної системи;

-                   сформулювати вимоги до антикризового регулювання економіки з огляду на зазначені властивості.

Основний зміст та обґрунтування отриманих наукових результатів. Об'єктивною умовою сучасної економіки є глобалізація економічних процесів виробництва, обміну, розподілу й споживання товарів і послуг, яка підсилює нестабільність національної й світової економіки в до такої межі, що держава не може контролювати процеси, які відбуваються за межами її кордонів, але які все більше впливають на національну й світову економіку в цілому.

Зниження ефективності використання економічних ресурсів в умовах світової економічної кризи вимагає оперативного втручання держави, заснованого на науковій програмі антикризового регулювання економіки, що в умовах кризи стає одним з головних інструментів економічної безпеки держави, яка одночасно залежить як від внутрішніх факторів – стану макроекономічних показників, так і від зовнішніх факторів – стану світової економіки в цілому [1]. Тому ефективність регулювання сучасних економічних криз визначається характером спільного проведення економічної політики держави й міжнародних економічних організацій.

На основі аналізу теоретичної бази з проблематики економічних криз  виявлено наступні властивості економічної системи як об'єкту антикризових перетворень:

1. на кожному історичному етапі економічна система є продуктом досягнутого рівня суспільного розвитку й залишається стійкою доти, доки відповідає цьому рівню;
2. ефективність функціонування економічної системи залежить від ступеня відповідності її елементів і взаємозв'язків досягнутому рівню розвитку суспільства;
3. оскільки соціально-економічна дійсність у цілому являє собою потік безперервних і різноманітних кількісних й якісних змін, будь-яка економічна система є нестійким утворенням, що перебуває в постійному вдосконаленні;
4. економічна система, як і будь-яка інша, може ефективно функціонувати тільки за умови злагодженості й цілеспрямованості дій її елементів;
5. існування економічних систем можна охарактеризувати як одночасне перебування у двох взаємовиключних станах - рівновазі й динаміці. Ідеальний стан або стан економічної рівноваги практично недосяжно. Але навіть якщо вона й буде досягнутою, постійний рух економіки зруйнує цю рівновагу. Це порушення рівноваги може мати негативні наслідки, але одночасно завдяки йому забезпечується економічне зростання;
6. в економічній системі швидкість і напрямок розвитку окремих елементів, придбання ними нових якостей можуть істотно відрізнятися. Це приводить до порушення основних пропорцій і відповідностей між сторонами діяльності, появи внутрішніх протиріч в системі. Виникає завдання синхронізації й ув'язування циклів розвитку елементів системи;
7. процес розвитку є постійним рухом від одного стійкого стану соціально-економічної системи до іншого. Рушійною силою такої еволюції виступають постійно виникаючі порушення рівноваги між окремими елементами й процесами, що визначають ефективність відтворювального процесу економічної системи в цілому;
8. можливості економічної системи задовольняти головну мету функціонування визначаються, з одного боку, її здатністю до розвитку (потенціалом розвитку, економічного зростання), а з іншого боку - здатністю адаптації до змін, що відбуваються як усередині системи, так і поза нею;
9. для забезпечення своєчасних й адекватних перетворювань в економічних системах необхідно вести систематичну роботу з аналізу й прогнозування умов, що змінюються, соціально економічної дійсності. При цьому, як об'єкти прогнозування й керування варто розглядати не елементи системи, а процеси в плані досягнення максимальної пропорційності й збалансованості темпів їхнього протікання.

Вирішення завдання переходу до процесного сприйняття змін, що відбуваються в економічних системах, вимагає як чіткої ідентифікації самих процесів, так і встановлення тенденцій і закономірностей їх протікання в часі й просторі.

Процеси, що протікають в економічних системах, можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер. У першому випадку вони визначаються як послідовна зміна явищ і станів, що спостерігається в розвитку будь-чого й підпорядковується об'єктивним законам соціально-економічного розвитку. Ці процеси варто розглядати як екзогенні щодо економічної системи, оскільки остання, хоча й формується з урахуванням об'єктивних законів і закономірностей розвитку суспільства, містить істотний елемент суб'єктивізму, як щодо пізнання законів і закономірностей цього розвитку, так й у визначенні форм, методів їхнього обліку. Основними характеристиками об'єктивних процесів, у нашому розумінні, є напрямки, траєкторії й темпи змін, що відбуваються, а також зовнішні ефекти, що виникають внаслідок їхнього протікання як позитивні, так і негативні.

Суб'єктивні процеси є  послідовністю дій, спрямованою на досягнення будь-якого результату, і на поверхні явищ виявляються як процеси управління. Такі процеси цілком ендогенні економічній системі й поряд з названими вище параметрами характеризуються певною цільовою спрямованістю, часом протікання й потенціалом розвитку елементів, що підлягають перетворенню.

Ефективність процесів регулювання багато в чому визначається тим, наскільки повно враховуються параметри об'єктивних процесів і наскільки ефективними виявляються заходи, спрямовані на синхронізацію темпів їхнього протікання й запобігання або мінімізації несприятливих ефектів розвитку.

Виходячи з того, що головною метою функціонування й розвитку економічної системи є максимально можливе задоволення зростаючих потреб суспільства, цілком логічним є виділення й дослідження двох основних процесів:

-                   процесу зміни потреб суспільства;

-                   процесу зміни можливостей їхнього задоволення.

При цьому, в числі потреб виділяються: потреба в матеріальних благах і послугах, потреба в певних умовах й характері праці й, нарешті, потреба в певній системі відносин із приводу виробництва, розподілу й перерозподілу виробленого продукту.

Можливості задоволення зростаючих потреб суспільства, у свою чергу, задаються параметрами протікання об’єктивних і взаємозалежних процесів економічного розвитку, а також процесу розвитку відносин із приводу виробництва, розподілу й перерозподілу продукту.

Будь-який продукт, процес, форми державного регулювання й відносин із приводу виробництва й розподілу повинні відповідати певному стану факторів впливу. Оскільки соціально-економічна дійсність є досить мінливою за своєю суттю, термін ефективного функціонування продукту, процесу, форми відносин є обмеженим у часі або має певний термін життя. У міру нагромадження невідповідності із мінливою економічною дійсністю їхня ефективність або цінність знижується, а самі вони з факторів росту перетворюються у фактори стагнації й розвитку кризової ситуації, що на поверхні явищ проявляється в підйомі й спаді ділової активності.

Формуючи цілісну систему поглядів про антикризові перетворення на макроекономічному рівні, з огляду на основні властивості економічної системи, сформульовано перелік вимог до антикризового регулювання економіки в умовах світових економічних криз (рис. 1).

 

Як видно з рис. 1 вимоги до антикризового управління згруповані за двома блоками, перший з яких – врахування характеру регулюючих впливів, – в загальному вигляді покликаний врахувати той факт, що на сьогоднішній день завдання органів регулювання не повинне більше зводитися до розробки й реалізації заходів, що сприяють подоланню кризової ситуації і її наслідків. Ці завдання повинні повною мірою враховувати особливості економічних систем, глибинні причини виникнення кризових явищ.

Зведення решти вимог до антикризового регулювання в умовах світових економічних криз до блоку «Врахування всіх можливих наслідків і взаємозв'язків» обумовлене необхідністю врахування безперервності й нерівномірності протікання процесів змін усередині економічної системи й в оточуючому середовищі.

У цьому плані досягнення стану динамічної рівноваги системи й середовища припускає безперервне внесення змін до системи. Причому з існуванням глибокої взаємозалежності й взаємообумовленості між елементами й процесами, що протікають в економічній системі, будь-який регулюючий вплив не може бути реалізованим без обліку всіх можливих наслідків і взаємозв'язків. З огляду на різноманіття областей й інструментів регулювання, їхній взаємозв'язок і взаємозумовленість, при розробці форм і методів антикризових впливів необхідно забезпечувати шляхом виконання перелічених в межах даного блоку вимог.

Недооцінка зазначених вимог системного й ситуаційного підходів приводить до стану, коли довільний набір не об'єднаних за цільовою спрямованістю заходів антикризового регулювання в умовах світових економічних криз, сформованих без потрібного зв'язку з механізмами їхньої практичної реалізації, викликає ще більші порушення пропорцій у функціонуванні елементів системи, зниження ефективності її функціонування й наростання ентропії.

Висновки та перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Формування вимог до антикризового регулювання економіки в умовах світових економічних криз з огляду на основні властивості економічної системи дає можливість значною мірою систематизувати, структурувати порядок створення ефективних механізмів антикризового регулювання з обліком як характеру регулюючих впливів, що є проявом внутрішньої природи економічних криз, так і всіх можливих наслідків і взаємозв'язків, що можливо виявити лише шляхом формування ефективної системи взаємодії антикризових структур на державному та міжнародному рівнях.

В даній статті сформульовано перелік вимог до антикризового регулювання економіки в умовах світових економічних криз з огляду на основні властивості економічної системи. Формування системи антикризового регулювання з урахуванням зазначених вимог дасть можливість реалізувати програми дій в області структурної, інвестиційної й інноваційної політики, що забезпечуватимуть стійке зростання економіки, які будуть засновані у першу чергу на завданнях й особливостях економіки, притаманних конкретному етапові її розвитку.

Викладеним у статті матеріалом не вичерпується сутність досліджуваних проблем антикризового регулювання в умовах світових економічних криз. У подальших дослідженнях варто детальніше розглянути можливості розвитку антикризового регулювання економіки в умовах світових економічних криз з  орієнтацію на реалізацію стратегії економічного розвитку, в першу чергу через необхідність розгляду явища економічної кризи як невід’ємного, природного етапу розвитку економіки.

Список використаних джерел

1. 1. Делягин М.Г. Мировой кризис. Общая теория глобализации – М.: Институт проблем глобализации (ИПРОГ), 2003. – 768 с.
2. 2. Мазуренко В.І. Типи сучасних фінансових криз // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2004. – Вип. 29–30.
3. 3. Сухоруков А.І. Антикризова політика розвинутих країн // Економіка України. — 2004. — № 8. – С. 9-17.
4. 4. Фетисов Г.Г. О мерах по преодолению мирового кризиса и формированию устойчивой финансово-экономической системы // Вопросы экономики. – 2009. - №4 - С.31-41.