Тернопіль: експерти про майбутнє друкованої книжки

Думки учасників громадської ради "Книга. Як повернути її до рук українців"

Тернопіль – відомий видавничий центр

Леся КОЛІНЕЦЬ (31 р.), голова ТОГО “Фонд соціально-економічних ініціатив”, доцент ТНЕУ:

- Я хотіла б зосередитися на аналізі книжкового ринку в Україні. Що із пропозицією книги? За даними статистики, торік надрукували близько 46 млн. примірників книг. Тобто приблизно по книжці на кожного українця. У той же час, якщо поглянути на пропорцію видань українською та російською мовою, бачимо, відповідно, такі цифри – 23,5 і 19 мільйонів книг. Причому, якщо різниця у сумарному тиражі – незначна, то різниця у кількості виданих одиниць – навпаки. Російською видань менше, але їхні тиражі вищі. Тобто така література має ширший ринок збуту.

Варто відзначити, що Тернопілля посідає четверте місце за обсягами випуску книг. Тобто наше місто є великим видавничим центром.

Прозвучала теза, що сучасний рівень інформатизації відбивається на обсягах продажів книжок. Але у США, де ці процеси ще глибші, обсяги продажу книг становлять 27 млрд дол. на рік. Отже там щороку продають 2,5 млрд примірників друкованої літератури. До речі, електронних – менше. Просто книги в Інтернеті там – платні. Податок на такі книги – вищий, ніж на друковані видання.

 

Що у нас із попитом? Звісно, люди повинні мати гроші на те, щоб купити книгу. Будуть вищими доходи населення – краще продаватимуться книги. До того ж, варто обмежувати піратство у цій сфері, а також створити бар’єри для надмірного надходження іноземної літератури. Йдеться про податкові та митні обмеження.

 

 

Читача тепер псують

Богдан МЕЛЬНИЧУК (59 р.), письменник, редактор, журналіст, краєзнавець:

- Були часи, коли книжку купували лише тому, що вона – українська. Цей час минув безповоротно. Тож тепер особливого значення набуває якість книги. Натомість, взявши в руки видання деяких тернопільських авторів, ти не отримуєш нічого, окрім розчарування. От на таких книжках – із грифом “під авторським редагуванням” – я й навчаю правки своїх студентів. Помилки трапляються кричущі! Таким читача можна лише зіпсувати.

Я мав чимало зустрічей у школах. І помітив, що більшість наших педагогів - нехай вони не ображаються - дуже слабо знають літературу. Дехто навіть на рівних із дітьми говорити не може. У нас є гарні підручники, хороші твори місцевих авторів. Але можливо, через саме інертність учителів цього багатства не вдається донести до дітей. Трапляється, йдеш на зустріч до учнів. Десь на 15-16 хвилині помічаєш, що у них пробуджується інтерес. А раніше вони цього не знали. Чому? Та тому що і вчителі, на жаль, нічого не знають про тернопільських письменників і український. За винятком – кількох модних. Це – біда. Адже від того, як тему подасть педагог, залежить, чи з’явиться інтерес до твору в учнів. Зацікавити вдається тоді, коли сам учитель цього прагне.

 

Спокуса – з Інтернету

Роман ЗАРІЧНИЙ (60 р.), учитель-пенсіонер, бібліофіл:

- Під час цієї дискусії я можу виступати у трьох іпостасях – як учитель, як батько і як книголюб. Як на мене, люди втрачають інтерес до книжки через цілий букет причин. По-перше, хороша книжка - дорога. По-друге, у місцевих книгарнях - недостатньо широкий асортимент. Наприклад, мене це змушує шукати книги на Петрівці у Києві чи в Інтернеті. По-третє, брак часу. Міносвіти нині настільки ускладнило шкільну програму, що діти, які ретельно навчаються, просто не мають коли взяти в руки книжку поза програмою. Уже не кажу про те, що значно скоротили кількість уроків української мови та історії.

По-четверте, спокуса. З Інтернету тепер можна скачати будь-яку творчу роботу, реферат. До того ж, там стільки розваг! А дивитися легше, ніж читати. П’ята причина – головна. Батьки не вчать дітей читати. Зрештою, виховують нині малечу часто дідусі, тітки...

У моїй бібліотеці – близько чотирьох тисяч книжок. Звісно, я не всі прочитав. Але я надіюся це зробити. Любов до книжки мені прищепив батько. Коли він виходив у місто – це так називалося, то робив коло по всіх книгарнях. Тепер і я так чиню. Мене вже у всіх книжкових магазинах Тернополя знають. Зауважив, що деколи читаєш якогось із сучасних авторів і не розумієш, про що він пише. Речення надто довгі. Вже не кажу про ненормативну лексику, яку тепер часто використовують письменники. Їхній мові далеко до майстерності того ж Дума, якого читати легко. Сучасні твори через це мені нагадують твори експресіоністів – дивишся і не розумієш, що автор хотів цим сказати.

 

Книжки і автори часто схожі

Борис ЯВІР ІСКРА (26 р.), філософ, художник, мрійник, поет:

- Як на мене, люди у своїй більшості нині пасивні у пізнанні світу. А читання книжок – у друці чи в Інтернеті – лише частина цього процесу. Нас привчили до цього: під час екскурсії розповідає гід, по телевізору – ведучий. Самому трудитися не треба. Людина сама повинна активно шукати інформацію, яка її цікавить. І це треба виховувати!

Крім того, тепер у книгарнях – одноманітний асортимент. Так, класика є. Є й сучасні автори. І друк начебто якісний. Але змістовно ці книжки часто схожі. Наприклад, мене цікавлять наукові видання. Я постійно наштовхуюся на одні й ті ж теорії, які різняться лише інтерпретацією. А мають бути книги, які висвітлюють альтернативні погляди. До того ж, одноманітними часто є й сучасні автори. Хоча і талановиті є, звісно.

Ще один вагомий аспект – відсутність наукової чи спеціальної літератури рідною мовою. Нікуди не подінешся - купиш російське видання або знайдеш в Інтернеті - тією мовою, якою володієш.

 

Слід популяризувати читання

Василь ВАНЧУРА (52 р.), директор видавництва “Джура”:

- Ми вже втратили ціле покоління молодих людей. Їх просто не навчили читати. Тож нині треба подбати про те, аби не втратити ще й нинішню малечу. Думаю, потрібна якась державна програма. Пригадую, був у Польщі, на книжковому ярмарку. Мені дуже сподобалося, що у них тоді діяла програма “Польща читає дітям”. Це дуже вдалий шлях для популяризації читання.

Натомість я не зовсім згоден із тим, що в нас усе так погано. Українська книга є! Хоча, якщо ми продаємо тисячний тираж автора – лауреата Шевченківської премії – впродовж цілого року, то це справді важко назвати бізнесом. Як на мене, насамперед учителям і батькам варто повернутися до книги. Дуже люблю, коли на рекламі чи деінде є фото – сидить мама із дитиною на руках і читає книжечку. Такі спільні заняття збагачують не лише словниковий запас.

Популяризувати книгу можна і в інший спосіб. Дуже хорошою була акція “Зірки читають дітям”. Адже приклад мають показувати відомі люди. Натомість ми чуємо лише плачі: “Ми не можемо, ми не маємо, ми не знаємо…” Кожному треба починати з себе. Будуть читати батьки – книжку любитимуть і діти. Друкований варіант видання був, є і буде!

 

 

Виручають книжкові форуми

Володимир АНТКІВ (20 р.), прес-секретар ТММГО "Файного міста":

- Ми нині живемо в інформаційному суспільстві. Молодь шукає необхідне переважно або в соцмережах, або в Інтернеті. Людина, яка хоче насолодитися друкованим словом, приходячи в магазин, стикається із кількома проблемами – ціна видання, його якість та інше. До того ж, сучасна українська література не завжди належно представлена на полицях у книгарнях. Я знайшов вихід для себе – щороку їжджу на Львівський форум видавців. Там можна купити і якісну, і недорогу книгу.

Друковане слово – це велика цінність. Тож варто виховувати любов до нього. Адже вже з перших слів при близькому спілкуванні стає зрозуміло, яким словниковим запасом ця, конкретна людина оперує. Молоду людину, яку не стомлюєшся слухати, у день з вогнем не знайти. Зрештою, тих, хто спілкується красивою літературною мовою, загалом мало. І це, як на мене, проблема сучасного суспільства.

 

Молоді люди читають різних авторів

Роман ДОВГОШИЯ (19 р.), координатор ТММГО "Файне місто", студентський мер Тернополя:

- Я особисто ділю молодь на дві частини: ті, хто читає, і ті, хто не читає. Ті, які читають, беруть книжку в руки з двох причин: а) це - цікаво або б) це – потрібно. Наприклад, підручник чи спеціальна література - для навчання. Друга категорія молоді – або а) байдужа до книжки, бо їй не цікаво, або б) більшість часу “з’їдає” спілкування у соцмережах. Погоджуюся із тим, що молоді люди, які багато читають, мають багатший словниковий запас. Вони здатні зрозуміло висловити свою думку. Втім, ерудиції набираєшся не лише із книжок. Багато дає і спілкування з тими, хто має знання, якими може поділитися. Таким шляхом також можна збагатити свій словниковий запас.

Багато молоді нині читають сучасну українську літературу. Таких авторів, як Любко Дереш. Утім, інтерес викликають і письменники старшого покоління. Наприклад, Ліна Костенко. Як на мене, варто уточнити ще один момент – молодь, можливо, читає нині мало друкованої літератури. Але це не свідчить, що вона взагалі не читає. На зміну приходить електронна література. Наприклад, останні три книжки я прочитав, скачавши їх з Інтернету. Це і художні твори, і наукова література.

 

Тепер шукають лише розваг

Євген ЗАПЛЕТНЮК (33 р.), митрофорний протоієрей Української автокефальної православної церкви, член спілки християнських письменників:

- Реалії нині сприяють тому, що люди відучуються від усього, що не дає очевидної користі. Важливо – заробити гроші, влаштуватися. А така гонитва за зовнішніми благами відбирає і сили, і час. Тож, коли з’являється вільна хвилина, людина хоче лише одного – відпочити. Навіть ті, хто читає, переважно шукають нині літературу, яка розважає. Адже читати книжки – це велика праця. На жаль, чимало людей тепер навіть не здатні читати серйозну літературу. Хоча знати класичну літературу мав би кожен порядний член суспільства.

До того ж, книжки треба читати не тільки для того, щоб збільшити словниковий запас і не мати проблем із комунікацією. Так, читання формує світогляд. Втім, не завжди той, хто багато читає, стає розумнішим. Важливіше – яку книгу людина взяла в руки. Однак реалії тепер такі, що чим цінніша книжка “по факту”, тим вона дорожча. Якісні видання – недешеві. Тому я, скажімо, нині мушу скачати ту чи іншу книгу, бо не можу собі дозволити її купити.

Ще один нюанс. На превеликий жаль, ті люди, які краще вчаться у школі чи у вузі, не завжди у нас можуть добитися тих успіхів, які досяжні для менш освічених. Тому люди схильні діяти прагматично – займаються тим, що дає більше грошей. А щоб читати книжки, треба мати розум, силу волі, відповідний інтелект. Чому ми нині так погано живемо? Наприклад, Інтернет вигадували для того, щоб він став зосередженням знань, науковим центром у кожного вдома. Натомість він став розважальним центром.

 

Діти дійсно мало читають

Марія РОСТОЦЬКА, учитель, представник проекту ІАТР у Тернополі:

- Я – великий шанувальник книги. Ще з того часу, як мене бабця навчила у чотирирічному віці читати. У мене була просто хвороба на читання. Напрямок, який тебе більше цікавить, ти обираєш згодом. Ти дорослішаєш – смаки змінюються. Але казки і детективи мене цікавили завжди. Не зраджую я їм досі. Хоча й сприймаю я їх по-іншому.

Я – освітянка, учитель англійської мови. Як на мене, не має значення, якою мовою будуть читати українці. Я, наприклад, люблю сприймати книгу мовою оригіналу. Адже переклади з російської чи англійською не завжди є вдалими.

Мушу визнати, що діти тепер дійсно мало читають. Берете лише програмовий матеріал, бо мусите його читати. Це проблема, що вихолостили багатьох класиків. Часто світ захоплюється нашими авторами, а ми їх не розуміємо. Не дивно, що для молоді нині звичайне спілкування є проблемою. Уже не кажу про виступи, презентації. Діти не володіють словом. Хоча це в житті – чи не найголовніше. Можна звинувачувати у всіх бідах Інтернет. Але це не вирішить проблему. Як на мене, краще навчити дітей, як поводитися в мережі. Молодь, можливо, і читала б, якби книжка не була такою дорогою.

Відеотрансляцію засідання можна переглянути тут.

Любов КРАСНОВСЬКА

«20 хвилин»