Інтерв’ю Лесі Колінець у газеті "Тернопіль вечірній"

Леся Колінець – одна з тих жінок, котрі все прагнуть робити на „відмінно”. Вона – чудова матуся, прекрасна дружина, професійний викладач, громадська активістка. І кожне з цих покликань приносить їй справжнє задоволення та натхнення. «Це дуже важливо, коли людина займається тим, що їй до душі,- запевняє моя співрозмовниця.- Тоді вона все встигає і все у неї виходить. У цьому переконалася на власному досвіді». Про те, як доводиться цій тендітній жінці поєднувати, здавалося б, непоєднувані речі, наша розмова.

 

- Лесю, знаю, що у школі ви були круглою відмінницею, закінчили її із золотою медаллю. Зазвичай таких сумлінних школярів у класі завжди недолюблювали, називали заучками. Ви теж на собі це відчули?

- Нічого подібного я не відчувала. Завжди намагалася бути такою, як і всі мої однокласники. Я не сиділа день і ніч за книжками, а була звичайною дівчиною, ходила в кіно, на дискотеки. А ще я дуже любила грати на скрипці, закінчила музичну школу.

- Не було бажання пов’язати своє життя з музикою?

- Понад усе мріяла стати економістом або юристом, тож дуже вдячна долі, що змогла втілити свою мрію у життя і здобула економічну освіту. Музикою займаюся для душі, хоча часу для цього залишається все менше і менше.

- Нічого дивного. Викладацька робота, депутатство, інші громадські навантаження... До речі, ви дуже рано пішли в політику. Що змусило вас, 19-річну дівчину, пов’язати себе партійними обов’язками?

- Так, я ще студенткою вступила до лав Народного Руху, зайнявши активну громадянську позицію. Хоча політикою почала цікавитися ще у школі, в класі шостому чи сьомому. На уроках історії ми часто обговорювали політичні події. Також на формування моїх громадянських поглядів вплинули батьки. Вони завжди брали мене з собою на різноманітні патріотичні заходи, мітинги. Пригадую, яке піднесення відчувала, коли бачила головний майдан міста, вщерть заповнений патріотично налаштованими людьми, національні прапори, символіку. Мені теж хотілося чимось прислужитися місту, громаді та й, зрештою, Україні.

«Познайомилися завдяки політиці»

- Мабуть, тому й вирішили податися у депутати?

- Я хотіла впливати на події, а не просто сидіти і чекати, що хтось прийде і щось за нас зробить. У депутати я пройшла за другим разом, у 2006 році, від Руху у складі блоку „Наша Україна”.

- Не розчарувалися?

- Аж ніяк! Адже вдалося вирішити чимало проблем, з якими зверталися виборці. Усе, що від мене залежало, намагалася робити по максимуму. Звичайно, не завжди все залежить від одного депутата чи навіть від фракції, але впливати можна і треба. У цьому напрямку маю намір працювати і надалі.

- Це означає, що ви знову плануєте балотуватися?

- Звичайно. Попереду ще дуже багато важливих справ на благо громади і я братиму у них активну участь.

- Політика політикою, але ви передусім жінка, берегиня домашнього вогнища. Чи не позначається активна громадська діяльність негативно на сімейних справах?

- Скажу так: чим більше зайнята людина, тим вона організованіша, тим більше встигає. У нас жодних особливих проблем, пов’язаних з моєю зайнятістю, не виникає. Тим паче, що чоловік мене розуміє і підтримує. Раніше він теж активно цікавився політикою. До речі, познайомилися ми, можна сказати, також завдяки політиці. У 2000-му році на Театральному майдані збирали підписи на підтримку руху „Самостійна Україна”, члени якого у Києві підпалили офіс Компартії. Отож, одружуючись зі мною, він чудово розумів, на що іде, і що мене уже не зміниш. Якщо я за щось взялася, то обов’язково доведу справу до кінця.

- А дома чоловік вам допомагає?

- Аякже. У нас немає розподілу обов’язків на чоловічі та жіночі. Хто вільніший, той і виконує домашню роботу, займається дитиною, відводить її у садочок.

- А як донечка реагує на те, що мама не завжди може приділити їй багато уваги?

- Хоча Ганнусі лише три рочки, вона, мабуть, відчуває, що тато з мамою дуже зайняті і ніколи не створює зайвих проблем. Ми робимо все для того, аби дитина відчувала, що її люблять, що про неї піклуються.

«Найкраще людина може реалізуватися на своїй батьківщині»

- Як мовиться, не хлібом єдиним живе людина. Чим тамуєте духовний голод?

- Надзвичайно люблю читати. Останнім часом надаю перевагу класичній літературі. У моїх батьків дуже хороша бібліотека. На жаль, я на таку ще не розжилася.

Люблю також подорожувати, але на це чомусь ніколи не вистачає часу. Коли ще була студенткою, об’їздила чимало країн. Побувала в Італії, Австрії, Німеччині, Польщі, але хотілося б побачити ще більше. В Україні та й навіть на нашому Тернопіллі є багато цікавих місць, які мрію відвідати.

- Ви працюєте зі студентами, чудово знаєте, що багато з них планують після навчання виїхати за кордон. Окремі виїжджають і вже не повертаються, бо не вірять, що зможуть реалізувати себе в Україні. У вас не виникало такого бажання? І як ви ставитеся до цієї проблеми?

- У мене було чимало можливостей виїхати за кордон – у Німеччину чи Сполучені Штати, але не було особливого бажання. Вважаю, що молода людина найкраще може реалізувати себе на своїй батьківщині, у рідному оточенні.

- Але ж далеко не кожному це вдається, і ми знаємо причину. Вузи продукують фахівців, але їх шанси працевлаштуватися і отримати гідну зарплату зведені до мінімуму.

- На жаль, такі гіркі реалії нашої дійсності. Тому виїзд – це особистий вибір і право кожної людини, засуджувати когось немає резону. Потрібно, щоб у державі серйозно взялися за вирішення цієї проблеми, щоб наш інтелектуальний потенціал залишався в Україні, а не працював на інші держави. Молода людина повинна мати нормальні умови праці, відповідну винагороду за цю працю, можливості кар’єрного росту і впевненість у завтрашньому дні.

- І як продовження молодіжної теми… Не так давно на телеканалі «1+1» у програмі „ТСН” прозвучало, що Тернопільська міська рада ініціювала стягнення податків з бездітних чоловіків, старших 25-ти років.

- Це була не ініціатива міської ради, а лише пропозиція секретаря міської ради, і я не пригадую, щоб хтось її підтримав. По-перше – це порушення елементарних прав людини. А, по-друге, для того, аби приймати такі рішення, треба спочатку забезпечити цим молодим людям нормальні умови для створення сім’ї і народження та виховання дітей. Інакше – це повний абсурд.

«Коли важко звертаюсь – до музики»

- Наше життя, як не прикро, повсякчас сповнене стресових ситуацій, різного роду неприємностей. Як ви боретеся з негативними емоціями і досягаєте стану душевної рівноваги?

- У такі моменти я звертаюся до музики. Вона позитивно впливає на емоції, душевний стан. Принаймні для мене це найкращі ліки від стресів, депресивних станів. Орган і скрипка чудово знімають напругу.

- Ви присвятили себе науці. Яких вершин плануєте досягти у цій сфері?

- Наразі я доцент кафедри міжнародної економіки Тернопільського національного економічного університету. Викладаю дисципліни, пов’язані із міжнародною економічною діяльністю, європейською економікою. Цілком зрозуміло, що як науковець, мушу бути в курсі усіх економічних процесів, які відбуваються у світі. Тому потрібно постійно самовдосконалюватися, вивчати ці процеси, прогнозувати майбутнє і, можливо, навіть розробляти програми щодо уникнення різного роду світових криз. Тому, власне, продовжую працювати у цьому напрямку.

- Бажаю вам успіхів.

Спілкувалася Любов ГАДОМСЬКА.